БОРОДІН СЕМЕН ОЛЕКСІЙОВИЧ
БОРОДІН
СЕМЕН ОЛЕКСІЙОВИЧ
27.04.1996 - 26.07.2022
Час не лікує… Він просто вчить жити з болем…
Бородін Семен Олексійович народився 27 квітня 1996 року в м.Маріуполі. Невдовзі родина переїхала в с.Республіка Володарського району. Навчатися до школи пішли з сестричкою в один клас. Завжди поруч з Оленкою, він був її вірою, опорою і довірою. Класна керівниця Людмила Михайлівна Коломоєць говорила: «На кого можна покластися в класі за виконану справу, так це тільки Семена. На відміну від однокласників, він ніколи не кине не закінчивши роботу, ще й допоможе сестричці». Мав хист до малювання і коли треба було здавати роботи, то в малюнках Олени!!! можна було побачити стиль Семена. Мріяв: «Колись стану відомим майстром тату» (до речі знаходячись в учебці «Десна» він таки зробив декілька тату побратимам). У 2014 році закінчив Республіканську ЗОШ І-ІІІ ступенів. А вже у 2015 році після закінчення Маріупольського професійного машино - будівельного ліцею, отримавши спеціальність зварювальника пішов працював на завод Азовсталь.
З 2016 до 2018р. був призваний на службу в ЗСУ за контрактом Кальміусько- Маріупольським ОРВК м.Маріуполь, учасник АТО на території Донбасу. У 2019 служба на Житомирщині. Після закінчення контракту, повернувшись додому, з’явилася думка піти працювати до поліції, але за станом здоров’я не пройшов відбір і знову у грудні 2020 йде за контрактом на службу. Мама з гордістю згадує: «Коли напередодні Дня Захисників для хлопців було організовано проходження спеціальної смуги перешкод, яку треба було пройти, щоб тебе прийняла родина морпіхів, мій синок з особливою радістю повідомив, що фінішував першим і тепер 100% він МОРПІХ- БОРСУК!»
І вже на день Українських захисників і захисниць родина морської піхоти збільшилась ще на 19 морпіхів – борсуків і тепер вони побратими 503 ОБМП.
Саме тут у військовому підрозділі у Семена з’являється думка разом зі своїм кращим побратимом Романом Ломакіним вступити до Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова на кафедру радіоелектронної розвідки.
Та ранок 24 лютого 2022 року змінив плани багатьом…
З перших днів військова частина, в якій служив Семен Бородін (позивний «Вікінг») вела бої на Донеччині. Кожен день, кожну хвилину хлопці дотримувалися свого гасла «Якщо наступ – то ми».
52 день війни, на місце деслакації частини «борсуків» завітали телевізійники та кореспондент каналу 1+1 Олександр Моторний. А вже ввечері, матеріал про вдалі воєнні маневри та досягнення побачили українські глядачі. Тільки Семен скромно повідомив своїм: «У нас були телевізійники ТСН і у мене брали інтерв’ю, я з хлопцями навіть сфоткався з Моторним. Буде час знайдіть цей матеріал». Кожного разу, коли спілкувався з сестрою, говорив про Перемогу і повернення в рідне село. А ще переживав за маму, яка лишилася в Маріуполі, просив, щоб Оленка «витягла» її звідти. (На сьогоднішній день – мама – знаходиться в безпеці, на підконтрольній Україні території, поряд з донькою та онукою).
У травні 2022-го С.Бородін отримав поранення. Після госпіталю, не пройшовши повну реабілітацію у Львівській області, він повертається на фронт, бо там його побратими і друзі. По дорозі на фронт Сьома заїхав на декілька днів до сестри Олени, став хресним батьком своєї красуні племінниці Мілани і знову воєнні будні …
Побратими Семена зухвалі та винахідливі в бойових діях, нещадні до ворога та вірні для друзів - саме такими звикли бачити морпіхів #503 ОБМП на полі бою та у фронтових новинних стрічках. 26 липня 2022 року, боронячи Україну від російських окупантів , виявивши стійкість і мужність, героїчно загинув наш земляк, кулеметник взводу морської піхоти в/ч А1275, старший матрос – Семен Олексійович БОРОДІН. Відповідальний,тактовний,скромний, завжди готовий прийти на допомогу - це ті риси характеру, які були притаманні нашому земляку.
«Війна – це мабуть найбільше лихо, яке забирає людські життя, знищує і руйнує все, що колись було найціннішим. Уже більше року пройшло з тої миті, коли через осколок перестало битися серце мого синочка. Боронячи рідну Донеччину, Сєня загинув … він мріяв і обіцяв, що ми повернемося в рідне село ДОДОМУ, що перемога буде за нами. Кожен раз, коли ми спілкувалися, він говорив, що все добре, не турбуйтеся за мене. Все буде Україна!» - з теплом згадує мама – Олена Володимирівна Бородіна, слова свого героя.
«Ти вірив в іншого Бога як і твої побратими… у вас була Вальхала, ви вірили в те, що якщо загинете, то ваша душа попаде до раю…я не вникала в цю історію вікінгів. Але зараз розумію, що кожен вірить в своє… Твій Бог тебе забрав до себе. Дякую, що саме Ти був і є моїм старшим Братом.»
Віримо, що пролита кров наших мужніх Героїв не пройде безслідно, ці факти відваги стануть нашою історією, що твориться на шляху до перемоги. Вічна пам'ять захиснику!
