ТЛУСТОВ ВОЛОДИМИР БОРИСОВИЧ
Тлустов Володимир Борисович («Куб»)
07.03.1959-20.03.2022
Володимир Борисович Тлустов народився 7 березня 1959 року в с. Голгочі Підгаєцького району Тернопільської області. Коли Володимиру був рік, батьки переїхали в Донецьку область: спочатку до Макіївки, а потім до села Республіка, поблизу Маріуполя. Навчаючись в місцевій школі відрізнявся від своїх однокласників цілеспрямованістю, врівноваженістю, мріяв бути пілотом. Якось не звично було чути від сільського хлопця, що він мріє про кар’єру військового льотчика. Після успішного закінчення школи Володя здає екзамени та нормативи з фізпідготовки до льотного училища, і нажаль, перша спроба була невдалою. Але він не впадає у відчай і не залишає своєї мрії, але іде працювати водієм і служить в ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту). Саме там він навчиться літати на малих тренувальних літаках Л-29, отримає звання молодшого лейтенанта та вступить до Харківського вищого військового авіаційного ордена Червоної зірки училища льотчиків.
З 1982 року Володимир служить у 443-му навчальному авіаційному полку, який був розташований у с.Велика Круча Полтавської області. У 1991 році складає присягу на вірність Україні. Проходить шлях від молодшого лейтенанта до майора Військово-Повітряних сил України. Він виховав цілу плеяду молодих курсантів – майбутніх військових льотчиків, які вже пізніше стануть на захист України в російсько-українській війні.
У кінці 90-х в українській армії були масові скорочення і Володимир звільнився у запас. Працював у цивільному секторі у Донецьку. Але у 2014 році після окупації частини Донецької та Луганської областей пішов добровольцем у добровольчий батальйон «Золоті Ворота». Влітку-восени 2014 року Володимир у складі батальйону брав участь у військових операціях під Лутугіно, боронив Золоте, Новотошківське, Щастя. Володимир взяв короткий позивний КУБ і саме за цим позивним його пам’ятають побратими.
Спогади побратима Ігоря Сахно: «З Володимиром я познайомився в 2014 році. Ми з ним потрапили в саму першу поїздку батальйону «Золоті ворота» в зону бойових дій в Луганську область наприкінці серпня. Володя запам’ятався тим, що в ньому відчувався справжній військовий офіцер. В його вчинках і діях це відбивалося. Під час військових подій, це дуже важливе відчуття – розуміти, що в тебе є командир. Він був надійним. На нього, без сумнівів, можна було покластися.
Не помилюсь, якщо скажу, що бійці добробату «Золоті ворота» складу 2014 року, пам’ятають його. Адже саме завдяки йому всі ми, чи не найпершими з підрозділів ГУ МВС в м.Києві, одержали статус учасників бойових дій. Володимир Тлустов – кадровий військовий офіцер запасу, з перших днів війни 2014 року перебував у складі нашого батальйону».
У 2018 році Володимир Тлустов поступив на службу у ОЗСП «Азов», який дислокувався під Маріуполем, щоб бути ближче до мами, яка і далі проживала в селі Республіка, і допомагати їй. Саме в полку Азов знадобились знання та досвід Володимира: в складі полку він займався аеророзвідкою. У вільний час багато працював по господарству, з задоволенням брав участь в селищних заходах, які проводилися до Дня Незалежності, Дня Примирення. Часто приходив до сільської ради, спілкувався з працівниками, з однодумцями.
Із спогадів селищного старости С.Аксьонова: «Володимир вийшов у відставку в званні майора. Про службу не любив говорити. Спокійний та урівноважений, стриманий Володимир був цікавим співрозмовником. У 2018 році пішов на службу до полку Азов: «Не можу спокійно дивитися на те, що відбувається в Україні». Дуже любив Батьківщину і був готовий до її захисту. Вважав, що війна – це зло, але його можна знищити тоді, коли люди будуть чути і підтримувати один одного».
Розрадою в житті Володимира стало народження внука у 2020 році. Володимир намагався проводити з внуком якнайбільше часу, планував проводити з внуком всі відпустки.
Ранок 24 лютого 2022 року Володимир зустрів в Маріуполі з полком Азов. Не дивлячись на свій вік (Володимиру було 63 роки), у тяжких погодних та військових умовах брав участь у боях по обороні Маріуполя, здійснював аеророзвідку, допомагаючи коректувати вогонь гаубичного дивізіону. Загинув від російської авіабомби о 16.00 20 березня 2022 року на території заводу Азовсталь під час виконання бойового завдання.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку Указом Президента України №202 від 02 квітня 2022 року Тлустов Володимир Борисович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Із спогадів доньки Тетяни: «Тато був у групі, яка займалась аеророзвідкою. 20.03.22 він з’явився на зв’язку і одразу ж написав мені. Останнє, що я отримала від нього це був «+» о 13.42. Більше на зв’язок він не виходив. Почались довгі дні і ночі очікування. Писала йому щодня. Коли вже було п’ять днів без відповіді, я почала пошуки: десятки відео з Маріуполя, відео з російських «помийок», в яких вони публікували фото та відео полонених та загиблих. Дзвінки в Україну на всі можливі лінії та департаменти і відповідь одна: «По Маріуполю даних не маємо, чекайте». Аж поки на початку квітня я просто вбила в Гугл його ім’я і одразу знайшла указ Президента про нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня , посмертно. Шок… все життя розділилося на до і після. Оговтавшись від першого шоку, я шукала далі. На російському сайті знайшла інформацію – списки загиблих військових Маріуполя і там було вказано, що загинув він 20.03. Тобто на кінець квітня я уже знала, що він загинув і що вірогідно 20 березня… Якось у червні я знаходжу інформацію, що 06.06 відбувся обмін тілами загиблих в Маріуполі. Моя інтуїція одразу сказала – там тато. Але як знайти інформацію? Я почала писати до Асоціації родин Азовсталі і знову ніяких відповідей, тільки посилання на Телеграм канал. І ось в кінці червня мене знайшли побратими батька ще з 2014 року.
На той момент вони вже знали, що серед тих 160 ймовірно є і мій батько, бо там знайшли його документи. І ось я їду з Польщі в Київ в Шевченківський відділ поліції. Документи, заява, ДНК-тест… Надаю фото татового жетона. Вони перевіряють і кажуть, що тіла з таким жетоном немає. Відчай. Але глибоко в душі я відчувала, що ця інформація недостовірна. Вже виходячи від слідчого, я знайомлюсь з представницею Патронатної служби Азову – Наталією. Ми обмінюємось телефонами. Я повертаюсь до Польщі і чекаю. На початку вересня 2022 року я вирішую їхати з дитиною в Київ – так склалися обставини. Слідчого я регулярно запитую в смс, чи немає інформації щодо експертизи і відповідь негативна. Вже в Києві я випадково дізнаюсь, що ДНК-експертиза готова і є співпадіння мого ДНК з одним із тіл. Я їду до слідчого і мені відповідають, що це дійсно так. Вже по документам я дізнаюсь, що експертиза була готова ще в кінці серпня, але мені ніхто не повідомив. Врешті мені дають документи і питають чи впевнена я що це мій батько і чи не хочу я додаткової експертизи. Я прошу показати мені фото тіла. Розглядаючи понівечене тіло я розумію, що це мій тато. І навіть знаходиться фото жетона ( як так? Я ж одразу його надавала, але мені сказали, що тіла з таким жетоном немає… а у справі детальне фото татового жетона). Я підписую документи і з Патронатною службою Азову вирішено, що прощання буде в понеділок 26 вересня. В цей день за 1.5 години до прощання мені передзвонили і повідомили, що прощання не буде, так як є спів падіння у іншої родини з цим тілом. В цей момент у мене було відчуття, що мені вибивають землю з-під ніг. Я поїхала до Михайлівського собору, щоб попередити тих, хто приїхав з нам проститись, що прощання не буде. Люди приїхали з різних куточків України і мені було ніяково, що сталась така ситуація. Тільки суха фраза слідчого – буде додаткова експертиза!!! В цей момент мені допомогли та підтримали мої рідні – моя мама та чоловік, мої та татові друзі! Без Вашої підтримки я би не змогла все це пережити.
На початку листопада врешті я отримала дзвінок, що всі додаткові експертизи закінчено і отримано генетичний висновок, що моя мама – то моя мама, а загиблий з документами дійсно мій тато. Вирушаю знову до Києва. 10 листопада 2022 року відбулося відспівування і прощання в Михайлівському соборі і кремація. 11 листопада в Головному управлінні Національної гвардії я отримую нагороду батька – орден «За мужність» ІІІ ступеня».
Лідія Созанська - мама загиблого побратима Володимира Тлустова, Олександра Созанського #Ragnar: «Він міг не йти на війну, але він не міг не піти… 7 березня Володимиру Тлустову, Кубу, Герою – захиснику виповнилося б 65 років. Доброволець 2014 року, справжній офіцер, військовий льотчик, патріот своєї країни, Великий Друг нашої сім’ї, дуже порядна і освічена людина, україномовний донеччанин, турботливий батько та щасливий дідусь єдиного онука віддав своє життя за рідну Україну 20 березня 2022 року в місті Маріуполь, на Азовсталі, воюючи у складі батальйону «Азов». Володя мав мету – звільнити Україну від моzzковської гидоти та відкрити своїми ключами свою квартиру у Донецьку, в якій ми разом мали святкувати ПЕРЕМОГУ. Куб говорив, що якби у нього був син, то він би був саме таким, як наш Олександр #Ragnar.»
Своєму батькові дочка присвятила наступні рядки:
«Мій дорогий тато! Поки що я не можу повірити в те, що ти загинув, що я не зможу, як завжди, написати тобі та отримати твоє «Ми вистоємо»… Я звикаю до нової реальності, реальності, в якій тебе немає…
Ти завжди був гідним офіцером, вірний військовій присязі. Ти завжди був вірним своїм принципам та поглядам. Ти навчив мене відстоювати свою точку зору, навчив бути принциповою та послідовною. Війна забрала тебе у мене, а у Міхала – дідуся. Війна зруйнувала всі наші з тобою плани та мрії. Ми скільки не встигли з тобою зробити. Ти назавжди залишився в Маріуполі і я вірю, що колись я приїду в мирний український Маріуполь на меморіал, присвячений, захисникам міста у російсько - українській війні і там буде твоє ім’я. І твій онук залишить квіти на меморіалі в пам’ять про дідуся. Ми пишаємось тобою і завжди будемо пам’ятати, що ти зробив для нас, нашої України і українського народу!».
